В степах iз оксамиту,
Смарагдiв i атласiв
Помiж двома рiчками
Пречистої води
Розкрив свої простори
Щедрот, добра i ласки
Край зi звичайним людом
Таким , як кожен з нас.
Народ у тiй країнi
Життя лив, мов у землю
I виростала парость
I досягала зiр
I зорi серед неба
Натхненністю пашiли,
Своїми пелюстками
Освiтлювали нiч.
Та раптом чорна звiстка
Затьмарила промiння
I мiсяця i сонця
I впевнених очей
Цар злiсний i жорстокий
Повзе, мов чорна хмара ,
Щоб людство пiдкорити,
Здолати цiлий свiт.
Край неба захопивши,
Неначе простирадло,
Вiн сунеться на землю,
Гнiтить, тривожить дух.
На сполох б’ють у дзвони,
Народ збирають разом
На бiй, на люту битву,
Щоб вiдстояти свiт.
Збираються в дорогу
I пiшi i кiннота,
Прощаються з народом,
Обiтницю дають,
Що сонячне промiння
Загарбане й закуте
Звiльнивши, мир повернуть
Для любих їм людей.
Бо в тому краї сонце
Вважалося священним
Без нього не розквiтне
Душа, не оживе.
I обiцяє людству
Князь-воїн мирну долю,
Що сонце усмiхнеться
Рiднiй землi не раз.
Плачуть жiнки i дiти,
Зiтхають, виряджають
Своїх мужiв, благають
Очима - "Будь живий"
Сто днiв триває битва
I сто ночей невпинно
Кров ллється i чорнiють
Зажуренi степи
I рiки повнi болю
Хвилюються, всихають-
Не хочеться їм дати
Для ворога води.
I ось останнi сили
Зiбравши, богатир-князь,
Пронизуючи натовп,
Пробився до царя,
До деспота-тирана,
I меч над ним заносить,
Щоб визволити волю
Розрубує з плеча.
I сонечко веселе,
Хоч спрагле i нужденне,
З кишенi покотилось,
Злетiло догори.
Вiд нiжного промiння
Пощез i лютий ворог,
Лишилися на полi
Лиш князь i кiлька душ.
Пораненi,побитi
Та гордi i щасливi
Вертаються додому,
Щоб радувати люд.
Та звiстку ту донесши
Вiд ран князь помирає
З усмiшкоюна серцi
I щастям у душi.
Вiн бачить рiдну землю
Спокiйну i щасливу
Де радiсть наче повiнь
Наповнює серця.
Вдячний народ будує
Йому могилу-стеллу
I в каменi навiки
Шанують князiв дiм.
Йому приносять квiти,
Вважають,що на щастя
Хоч постояти поруч,
Молитву пiднести.
А князь з темницi-стелли
Зорить навкруг i гiрко
Йому,що свiтле сонце
Затьмарене людьми.
Вiн бачить затвердiлi
Серця i душi й очi,
Що хочуть своє свiтло
Над сонцем понести.
Це не за них пролита
Кров князя i так прикро,
Що ручаями сльози
По каменю бiжать
То плаче серце князя,
Бо сяйва зiр i сонця
Не бачить,все затьмарив
Брехнi цiлункiв бруд.
Усе,що було милим,
Святим,все те,чим жив вiн
Спаплюжене в букетах
Кладуть йому до нiг.
...В степах з шовкiв майстерних
В несправжньому промiннi
Загублений i скутий
Мов пляма дивний край...
...Край зi звичайним людом,
Таким,як кожен з нас.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : крылья птицы - Анна Зотова Стихотворение на тему человеческих взаимоотношений. Порой, особенно в период тяжких испытаний, когда душа наша переживает боль и предательство, нам хочется все бросить, отгородиться от всех. Закрыть свое сердце навсегда для любви и жизни. Но правильно ли это? Эпиграф к стихотворению: «...кто дал бы мне крылья, как у голубя? я улетел бы и успокоился бы… ибо я вижу насилие и распри в городе…; злодеяния и бедствие посреди его… обман и коварство не сходят с улиц его: ибо не враг поносит меня, - это я перенес бы; не ненавистник мой величается надо мною, - от него я укрылся бы; но ты, который был для меня то же, что я, друг мой...» Псалом 54,7-14.
Публицистика : Вы говорите, что видите, и грех остается на вас - Лариса Попова Перевыборы на Украине и любовь к правительству, которое уходит? насколько это совместимо?
Делатели СЛОВОМ! объединяйтесь в молитве согласия, и нам будет за что благодарить Бога через год в странах наших: ведь БЫСТРО течет слово Его и могуществен ИСПОЛНИТЕЛЬ Слова Его.
